Ємельянов О.Є.

• 

Олександр Євстафійович Ємельянов

Людина епохи

Олександр Євстафійович Ємельянов - це ціла епоха медицини. І не лише тому, що прожив довге життя, а тому що прожив довге та плідне життя. Навіть сьогодні, незважаючи на те, що серпні відзначає 102 річницю, до нього звертаются за порадою, прислухаються до думки його учні та учні його учнів.

Народився Олександр Євстафійович 19 серпня 1913 року в райцентрі Монастирщина Смоленської області. Закінчивши лише чотири класи, пішов допомагати у щойно створений колгосп.

Але мрія стати лікарем не давла сільському хлопцеві спокою. Звичайно, він розумів, що хлопцю з глибинки буде важко уторувати дорогу в медицину. Тому в 1935 році, вже маючи величезний досвід роботи в колгоспі і масу позитивних характеристик, поступив на робітфак Смоленського медінституту. А успішно провчившись на три роки, успішно склав і інститутські іспити.

Війна не обійшла стороною. Щойно молодий студент закінчив третій курс, як почалась віна. Тому лише за рік він був ивмушений закінчити 4 та 5 курси.У серпні 42-го його з хлопцями мобілізували, відправили під Москву і зарахували в 10-й повітряно-десантний корпус. Звичайно, інститутської освіти для роботи фронтовим лікарем було мало. Тому на три місяці відіслали набиратися практичного досвіду в тилових госпіталях, де нарівні з усіма оперував, виходжував поранених. І у січні 43-го Олександр Євстафійович прийняв бойове хрещення.

Свій перший орден Червоної Зірки Олександр Євстафійович отримав за участь в операції під Старою Руссю.

У липні того ж року в ході Курської битви, дивізія, до якої був прикомандирований молодий лікар, втратила величезну кількість людей. Було дуже багато поранених, працювати лікарям доводилося без відпочинку. Якось Олександру Евстафьевичу належало надати допомогу і розподілити понад 1000 поранених за добу.

Транспортабельних поранених відправляли до найближчих госпіталів, а тяжкопоранених – до хірургічного взводу. Так, майже без сну та відпочинку пропрацював до кінця битвы - до серпня. Особистий героїзм Олександру Ємельянову довелося проявити трохи пізніше, коли наші війська стрімким наступом після Курської дуги вийшли до Дніпра. Батальйон Ємельянова у кінці жовтня 43-го вийшов до села Мавзолеевка під Кременчуком.

У двох кілометрах звідси був Дніпро, ось тільки форсувати його ходу не виходило – занадто могутньо обкопалися тут німці.
Олександр Ємельянович згадує: «Батальйон з ходу спробував форсувати Дніпро, але на наших бійців обрушився такий шквал вогню, що довелося відступити, - згадує Олександр Євстафійович. - Втрати були великі, ми рятували і штопали бійців без зупинки.
Проскочити вдалося, але удосвіта німці десант засікли, накрили вогнем. Убитих, поранених – множина. Мені дали наказ теж переправитися на лівий берег і евакуювати 30 найважчих поранених. Переплив вночі, з вцілілих дощок зробив пліт більше. Але коли переправлялися назад, нас засікли освітлювальними бомбами. Відкрили вогонь, мене ранило в ногу. Але я горджуся тим, що з 30 поранених живими до госпіталю довіз 29. До речі кажучи, на тому проклятому п'ятачку ми простирчали аж до березня 1944-го, форсувавши Дніпро в районі Пятихаток.»

Зате потім настання пішло стрімким валом. Всього за місяць дивізія пройшла через половину України. Серце кров'ю обливалося, коли бачили спалені дотла села, повішених серед цих розвалин місцевих жителів. Збожеволілі від своїх поразок фашисти зганяли усю злість на ні в чому не повинних людях. Звільнивши Україну, в квітні дивізія перейшла радянсько-румунський кордон.

Останні дні Великою Вітчизняною вже командир 237-го медсанбату 107-ої повітряно-десантної дивізії 9-ої повітряно-десантної армії Олександр Ємельянов, пройшовши з боями Угорщину і Австрію, зустрів під Прагою.

Після війни почалося мирне життя. Улюблена сім'я, дружини, доньки. Понад 50 років Олександр Євстафйєвич живе та працює в Дніпропетьровську.

Прослуживши до 1967 року та пішовши у відставку до 76 років був викладачем воєнної кафедри Дніпропетровського медичного інституту. За той догий час, коли працював викладачем, випустів у світ не одне покоління лікарів.

Олександ Євстафйєвич нагороджений: 

• трьома орденами Червоної зірки;
• орденом Вітчизняної війни;
• орденом Бойового Червоного Прапора;

• орденом Жовтневої революції;

• орденом Богдана Хмельницького,

 медалями, серед яких:

•  «За бойові заслуги»;

• «За визволення Відня»;

• «За відвагу»;

• «За перемогу над Германією»;

• Медаль президента Чехії.