Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр (тепер КУ «Дніпропетровська міська поліклініка № 1» Дніпропетровської обласної ради»)

• 

До кінця XVIII й початку XIX століть психічно хворі, в переважній більшості випадків, перебували без лікування й тільки частина їх лікувалася в монастирях. В архівних матеріалах за 1816 рік згадується, що в місті Катеринославі під відомством "Наказу суспільного піклування" перебували: "Богадільня на 30 ліжок, будинок божевільних на 36 ліжок і гамівний будинок на 50 ліжок".

За матеріалами 1852 року у підпорядкуванні Катеринославського "Наказу суспільного піклування" перебували: губернська лікарня на 200 ліжок, будинок божевільних на 40 ліжок, притулок на 42 місця, гамівний будинок на 18 місць.
Період земської медицини на Катеринославщині характеризується бурхливим збільшенням числа психіатричних ліжок для госпіталізації небезпечних для суспільства хворих. Викликають інтерес дані, що характеризують співвідношення ліжок соматичних і психіатричних хворих земської лікарні.

Роки	соматичні	психіатричні	усього
1867	167	67	235
1886	155	164	419
1890	161	356	516
1900	290	672	962
1910	203	1199	1402
1913	140	450	570

 Зменшення в 1913 році кiлькостi психіатричних ліжок і загальної кiлькостi ліжок, пов'язане з відкриттям в 1910 році на станції Iгрень спеціальної колонії для душевно хворих.

Нові форми організації психіатричної допомоги у вигляді спеціалізованих диспансерів, покликаних надавати позалiкарняну допомогу й займатися профілактикою нервово-психічних захворювань у Дніпропетровську, виникли до 1927 року. В 1932 року в місті Дніпропетровську існував тільки один центральний психоневрологічний диспансер. До 1936 року число диспансерів у місті зросло до трьох, вони не були самостійними установами, а являли собою психоневрологічні відділення, що входили до складу існуючих тоді диспансерів. Ця позалікарняна мережа надавала амбулаторну допомогу й займалася диспансеризацією окремих виробничих груп населення.
У період фашистської окупацiї з 25 серпня 1941 року по 25 жовтня 1943 року існуюча система охорони здоров'я в місті Дніпропетровську була майже повністю зруйнована.
Після звільнення міста медичну психіатричну допомогу населенню надавала Гончарова Тетяна Iванiвна в кабінетi при п'ятiй міській поліклініці.

В 1950 році згідно з наказом міськздороввідділу № 67 від 29.03.1950р.у будинку колишньої фізіотерапевтичної лікарні по вулиці Свердлова,29 був відкритий самостійний міський психоневрологічний диспансер зі стаціонаром на 50 ліжок, у якому працювало 8 лікарів. Головним лікарем був Гаркуша Л.Ф.

З січня 1951 р. керувала установою головний лікар Кириченко Л.Ф. Під її керівництвом диспансер здійснював раннє виявлення, облік, динамічне спостереження й надання лікувальної допомоги психоневрологічним хворим. Кириченко Л.Ф. із властивою їй наполегливістю й енергією домагається виділення приміщення, розширення й зміцнення служби психоневрологічної допомоги, так необхідної широкому колу хворих людей, одночасно наполягаючи на необхідності організації наркологічного стаціонару для лікування хворих алкоголізмом.
Амбулаторну психоневрологічну допомогу надавали три психіатричні кабінети, що обслуговували Жовтневий, Кіровський, Червоногвардійський райони міста. Допомога розвивалася на основі принципу максимального наближення до населення, кабінети психіатрів розміщалися в дорослих і дитячих загальносоматичних поліклініках. В 1952 році в стаціонарі диспансеру був впроваджений лікувально-охоронний режим. Ініціативу й великий ентузіазм у цьому виявила лікар Русакова Лідія Степанівна. У лікувальну практику були впроваджені методи терапії сном. У цьому ж році відкриваються психіатричні кабінети в лікувальних установах загальносоматичної мережі АНД і Ленінського районів. Здійсненню амбулаторної допомоги й формуванню контингенту хворих передувала певна робота: були отримані списки хворих, що лікувалися в Ігренській психіатричній лікарні, психовідділенні лікарні імені Мечникова, отримані списки психічно хворих із усіх ЛТЕК міста й військкоматів. Усі виявлені хворі були взяті для диспансерного спостереження.

Уже в перші роки роботи диспансеру удосконалювалися облік і звітність. Були вироблені форми карти диспансерного спостереження та щоденник роботи лікаря. У цій справі, як і в організації роботи поліклінічної ланки більша роль належала лікарям Сотман Ользі Іллівні й кандитату медичних наук Шмайн Кларі Лазарівні. Вироблена форма в 1954 році була представлена на республіканській конференції в місті Одеса, одержала схвалення й з 1963 року була впроваджена в диспансерах УРСР.
У другому півріччі 1953 року диспансер був переміщений у відремонтований будинок по Жовтневому провулку № 3. Перший поверх будинку був зайнятий диспансерним відділенням з кабінетами лікарів і реєстратурою, лікувальними кабінетами, клініко-діагностичною лабораторією. На другому поверсі було розгорнуто психіатричне відділення стаціонару, на третьому – неврологічне. Була побудована водогрязелікарня, відкрита біохімічна лабораторія.Тривала подальша спеціалізація психіатричної допомоги: було відкрито дитячий психіатричний кабінет (лікар Мазрієр Емма Самойлівна), логопедичний, створена комісія, що здійснює амбулаторну судово-психіатричну експертизу (лікарі Бачковська Ніна Миколаївна й Гутіна Сіма Самойлівна).

• В 1955 році в диспансері відкритий наркологічний кабінет (лікар Вейсбейн Марко Самойлович), що здійснював наркологічну допомогу всьому населенню міста Дніпропетровська. З 1977 року наркологічна допомога виділяється із психоневрологічного диспансеру в окрему службу – відкривається міський наркологічний диспансер, очолюваний головним лікарем Лавренком Володимиром Андрійовичем, що працював раніше районним наркологом у психоневрологічному диспансері.
• В 1960 році вперше в місті почав працювати кабінет голкорефлексотерапії – лікар Полишко Василь Васильович, в 1964 році відкритий сексологічний кабінет – лікарі Кривцун Володимир Іванович, Хитько Володимир Михайлович, створений підлітковий кабінет – лікар Змейкова Марія Михайлівна, відкриваються наркологічні й психоневрологічні кабінети в лікувальних установах міста.
• В 1957 році стаціонар розширюється до ста ліжок, надалі, не дивлячись на відсутність спеціально виділених штатів, відкривається кабінет функціональної діагностики (електроенцефалографія,електрокардіологія, фонокардіологія, реоенцефалографія).
• В 1958 році вперше в Україні відкриваються лікарняно-трудові майстерні, у яких поетапно розширювалося число робочих місць з 50 до 120, із щітковим, картонажним, столярним, швейним цехами. В 1973 році за рахунок нагромаджених коштів був побудований новий будинок лікарняно-трудових майстерень. Директорами майстерень були Розенбойн Ганна Семенівна, Повчун Микола Родіонович.
• В 1961 році диспансеру було надане приміщення колишньої кондитерської фабрики по вулиці Фучика, 12А і в 1967 році було відкрито перший в Україні денний стаціонар на 50 місць – лікар Телушкіна Фаїна Петрівна. У денному стаціонарі й лікарняно-трудових майстернях впроваджені форми самоврядування хворих, а з 1975 року створено "Клуб видужуючих" та функціонує "Рада хворих".
• За ініціативою диспансеру вперше в країні в 1956 році почата психопрофілактична робота на підприємствах міста. В 1960-1961 роках було проведено епідеміологічне обстеження 90 тисяч населення Ленінського району, що дозволило одержати дані про дійсну поширеність психічних захворювань і сприяло виявленню хворих. У цій великій роботі брали участь лікарі: Калюжна Людмила Іванівна, Гутіна Сіма Соломонівна, Цукрова Фаїна Марківна, Змейкова Марія Михайлівна, та інші. Обробкою матеріалу займалися лікар Сотман Ольга Іллівна, медичні сестри Багликова Лариса Петрівна, Пигарева Лідія Сергіївна, Іванова Олександра Григорівна, Прищепова Валентина Іванівна.
• В 1971 році стаціонар розширений до 130 ліжок, відкривається відділення промислової психоневрології, психіатричні й наркологічні кабінети лікувальних установ загальної медичної мережі об'єднуються з диспансером, неврологічне відділення перепрофілюють у відділення неврозів, дитячі психіатричні кабінети загальномедичної мережі об'єднуються з диспансером.
• У такий спосіб в 1976 році в диспансері функціонує 25 кабінетів; ліжковий фонд збільшено у порівнянні з 1950 роком в 2, 5 рази. Кількість хворих, що вимагають диспансерного спостереженням збільшилася в 24 рази – в 1950 році – 1074, в 1975 році – 24 тисячі 926 людей. Послідовно створювалися нові форми реабілітації психічно хворих: денні стаціонари й цехи лікарняно-трудових майстерень безпосередньо на промислових підприємствах. До 1977 року був організований денний стаціонар на 50 місць на вагоноремонтному заводі– завідувач Дукельский Олександр Олександрович, до 1980 року – при взуттєвому об'єднанні – завідувачка Кожара Ольга Леонідівна, розширений денний стаціонар і в психоневрологічному диспансері, відкриті цехи лікарняно-трудових майстерень на заводах імені Петровського, вагоноремонтному, при взуттєвому об'єднанні. На 01.01.1981 року в денних стаціонарах розгорнуто 175 місць, у лікарняно-трудових майстернях – 270 посадкових місць. З досвідом роботи диспансеру знайомляться фахівці психіатричних установ республіки. Триває зміцнення метеріально- технічної бази, розпочато будівництво лікувального корпусу диспансеру на 216 місць, реконструйована котельня, організований тимчасовий харчоблок, трудові майстерні виведені у виділене міськздраввідділом приміщення в АНД районі, що поліпшило умови лікування хворих, ведуться роботи з будівництва окремого лікувального корпусу денного стаціонару на вагоноремонтному заводі, який став функціонувати в 1984 році.
• З приходом в 1981 році в диспансер нового головного лікаря Семенихіна Євгенія Євгеновича триває розширення психіатричної допомоги населенню міста. До 1986 року до трьох денних стаціонарів приєдналися ще два: при облкниготорзі (завідувач Арановський Борис Аркадійович, Тавлєєва Лариса Григорівна) та на базі Дніпропетровського трамвайно-тролейбусного управління (завідувачка Саута Наталія Ігорівна).
• В 1987-88 роках відкритий денний стаціонар на металобазі – ДМСБ – завідувачка Шворнєва Інна Миколаївна.
• В 1989 році відкритий денний стаціонар на базі медичного інституту – завідувачка Черненко Людмила Мефодіївна – надалі був переведений у Дніпропетровське швейне об'єднання ДПШО.
• В 1991 році відкритий денний стаціонар за адресою вулиця Жуковського, 4а.
• В 1992 році денний стаціонар при взуттєвому об'єднанні переведений і розміщений на території зварювального технікуму. Розширюється число місць у лікарняно-трудових майстернях – відкритий цех реабілітації інвалідів другої групи на теловозоремонтному заводі.
• З 1993 року вперше в Україні при диспансері відкрита служба цілодобової анонімної екстреної соціально-психологічної допомоги "Телефон довіри".
• Враховуючи той факт, що в основі виникнення багатьох соматичних і психоневрологічних захворювань лежать психоемоційні перевантаження, колектив диспансеру з 1974 року будував методом народного будівництва, силами співробітників і хворих "Центр здоров'я". На будівництво було витрачено 100 тисяч карбованців, зароблених колективом відділення реабілітації інвалідів. Однак в 1985 році у зв'язку з потребами міста й області в лікувальному центрі оздоровлення дітей, готовий будинок був передано 5-й дитячій лікарні.
• В 1991 році створюється "Центр реабілітації інвалідів", що складається з стаціонарного відділення, денного стаціонару й лікарняно-трудових майстерень.
• З 01.09.93 року по 09.08.94 року диспансер очолює Михайлов Сергій Борисович, що пройшов великий трудовий шлях від дільничного лікаря до заступника головного лікаря з диспансерно-поліклінічної служби.
• З кінця 1994 року в диспансер приходить новий головний лікар - Вишневська Наталя Григорівна.
• З 1950 по 1995 рік штат диспансеру зріс майже в 2 рази, штат лікарів зріс в 6, 7 рази: 1950 рік – 80 штатних одиниць, з них лікарів – 10; 1995 рік – 155 штатних одиниць, з них лікарів – 67.
• Кількість хворих, що підлягають диспансерному спостереженню збільшилося в 25 раз:
• 1950 рік – 1074, 1995 рік - 26802 людини.
• У диспансері 21 кабінет для обслуговування дорослого населення міста, 11 дитячих і 2 підліткових кабінети, 1 сексологічний кабінет і денні стаціонари на 250 місць. Працює кабінет лікарського сімейного психологічного консультування.
• В 1996 році в структуру диспансеру був відкрито психіатричний стаціонар реабілітації психічно хворих інвалідів на 60 ліжок.
• В 1997 році в структуру диспансеру знову ввійшов "Телефон довіри".
• В 1998 у структуру психоневрологічного диспансеру ввійшли три бригади швидкої психіатричної допомоги (дві лікарські бригади, одна фельдшерська бригада).
• 25 січня 2002 р. ПНД був реорганізований у КУ "Дніпропетровська міська лікарня №14" , в структурні підрозділи лікарні ввійшло терапевтичне відділення на 70 ліжок та пульмонологічне відділення на 40 ліжок.
• В 2007р. відкрито психоневрологічне відділення на 30 ліжок для осіб літнього віку з розладами психіки.

З вересня 2009 року в структуру КУ "Дніпропетровська міська лікарня №14" увійшло геріатричне відділення на 30ліжок.

25.12.2012р. КУ "Дніпропетровська МЛ №14»" реорганізована в КУ "Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр" ДОР".

31.12.2012р. три бригади (2 лікарських і одна фельдшерська) швидкої психіатричної допомоги передані в КУ "ДСМП" ДОР". Психіатричне, геріатричне, психоневрологічне, соматичне відділення передані в інші лікувальні установи, окремо в КУ "Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня" ДОР" і КУ "Дніпропетровська міська клінічна лікарня №16" ДОР".

У структуру "Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр" ДОР" входять:

• 1.Диспансерно-поліклінічне відділення, яке має у своєму складі 31 лікарський кабінет, у яких ведеться амбулаторне прийом хворих із психічними розладами, у т. ч.
• 20 – для дорослого населення; 11– дитячих.
• 2. Філія № 1 з денним стаціонаром на 90 місць, у т. ч. місць для лікування дітей –39.
• 3. Філія № 2 з денним стаціонаром на 60 місць.
• 4." Телефон довіри"
• 5. Відділення з проведення обов'язкових профілактичних попередніх і періодичних психіатричних оглядів.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 23 січня 2015 р. змінена назва КУ "Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр" Дніпропетровської обласної ради» (місцезнаходження: вул. Івана Акінфієва, 12а, м. Дніпро, 49000) на КУ "Дніпропетровська міська поліклініка № 1" Дніпропетровської обласної ради».
За 70 років амбулаторна психіатрична служба зазнала безліч змін. Постійно йшов пошук оптимального структурного змісту амбулаторної психіатричної допомоги, пошук нових форм та методів надання амбулаторної психіатричної допомоги. Хочеться відзначити, що протягом усього часу в установі працювали чудові, небайдужі, ініціативні, віддані своїй справі люди. Колективу цілком під силу довести свою фаховість в наданні психіатричної та психологічної допомоги населенню нашого рідного Дніпра.