Скребець Ю.Ю.

Скребець Юрій Юрійович

Нині всі його турботи – поранені хлопці, для яких треба зробити все можливе

і неможливе, щоб знову дати їм право жити, любити,  радіти сонцю і небу.

Указом Президента України від 23 серпня 2014 року № 676

Юрію Скребцю присвоєно почесне звання – Заслужений лікар України. 

Свято закінчилося. А назавтра знову в бій за життя, за щастя рідного народу!

Літо цього року для дніпропетровських лікарів було надто спекотним. Трагічні та криваві події на сході країни враз перетворили мирних лікарі на воєнних.

Цілодобовий бій за життя поранених бійців вимагає від хірургів бути сильними і душею, і тілом. Холоднокровні, впевнені, небагатослівні… Але це зовні, в душі  ж, як то кажуть, усіх пропускають через свої серця. Навіть досвідчені спеціалісти,  які війну бачили лише в кіно, сьогодні вочевидь стикаються з її страхітливими наслідками  – понівечені до невпізнаності тіла з найскладнішими пораненнями мозку, хребта, кінцівок, очей. Міномети та «Гради» зробили свою зловісну справу.

Сьогодні відомості про вбитих і поранених обчислюються в сотнях і тисячах. За час проведення АТО обласна клінічна лікарня ім. Мечникова прийняла 600 воїнів з найскладнішими випадками, в багатьох шанси на одужання були практично зведені до нуля. На сьогодні в Мечникова лікується півтори сотні тяжкопоранених. Поступово набуваючи досвіду лікування вогнепальних поранень, бригади лікарів (хірурги, травматологи, офтальмологи) часом роблять неможливе: і вдень, і вночі годинами не виходять з операційних. Пораненим бійцям проведено сотні операцій. Лікарі та медичні сестри ні на хвилину не полишають найважчих. Завдяки високому професіоналізму та надзусиллям наших славних хірургів, побоювань за життя багатьох вже немає, хоча, враховуючи надзвичайно складний стан поранень, чотирьох все ж втратили.

Кожного дня поранені прибувають до обласної клінічної лікарні ім. Мечникова – форпосту надання допомоги особливо тяжким. Від чіткої злагодженої організації цього процесу багато чого залежить. Координатором допомоги постраждалим в АТО призначено Юрія Скребця, заступника головного лікаря з хірургічної допомоги, нейрохірурга.

Юрій Юрійович довго не погоджувався на інтерв’ю, пояснюючи що його заслуги ніякої немає, писати треба про тих, хто безпосередньо зі скальпелем в руках рятує життя солдатам. Але хіба уміла, грамотна організація такого важкого процесу не є також дуже важливою? Протягом бесіди лікар не випускав мобільника з рук, його повсякчас викликали, заходили до кабінету лікарі, цивільні люди. Проблеми і питання.. питання… Все було надважливе та надтермінове! 

Прийом поранених в будь-який час доби, чітка профілізація відносно тяжкості поранень, кваліфікована кадрова розстановка, матеріальне забезпечення всім необхідним, безперебійне забезпечення ліками, донорською кров’ю, участь в консиліумах відносно подальшої хірургічної допомоги, щоденні обходи хворих, організація психологічної допомоги воїнам з особливо страшними каліцтвами та тим, хто побував у полоні, контроль медичного супроводження, робота з волонтерами (придбання апаратів штучного дихання, найнеобхідніших дорогих ліків тощо), надання довідок про стан здоров’я поранених, підготовка всіх необхідних документів та результатів обстежень для направлення хворих на лікування за кордон (лікування за межами  України вже отримали більше тридцяти поранених) – все це вимагає прийняття виважених, негайних рішень відповідального за лікування поранених. Чітко продумати, все врахувати, додзвонитися, зустрітися, домовитися, проконтролювати… Таким я побачила Юрія Скребця – весь в своїх нескінченних обов’язках як лікар, як людина, як патріот.

З інтернету дізналася, що у липні цього року, коли мобілізованого до армії хірурга лікарні Мечникова Артема Провалова було поранено в зоні АТО, Юрій Скребець разом з головним лікарем Сергієм Риженком та директором обласного центру медицини катастроф Радієм Шевченком втрьох вирушили до військового летовища м. Краматорська та забрали пораненого військового лікаря. Коментарі зайві…

…Бути лікарем мріяв з дитинства. Закінчив у 1989 році Дніпропетровське базове медичне училище, відслужив в армії. Продовжив медичну освіту у Дніпропетровській державній медичній академії, член громадської організації «Мечниковський молодіжний рух», автор більше   50 наукових публікацій, у тому числі 1 монографії, 1 навчального посібника («Артеріальні аневризми та артеріовенозні мальформації головного мозку» Д., Пороги, 2003). Закінчив духовну семінарію у м. Полтаві.

Про свій вибір жодного разу не пожалкував. Навіть в такий тяжкий та відповідальний час гордий від того, що може бути потрібним країні, її героям. «Особистого життя зараз немає: вже два місяці не був вдома. Але як закінчиться війна, все обов’язково буде. Життя без любові, без кохання та справжньої сім’ї не має сенсу», – повідав мені Юрій. На питання про улюблені заняття у вільний час (стрільба з лука, велосипед) відповів наче про щось давно забуте.

Собко Н.О., завідувач відділу редакційно-видавничої
та методичної діяльності