Медицина області 1941-1945 років

Медицина області часів Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 року мирна творча праця радянського народу була порушена віроломним вторгненням в країну гітлерівської Німеччини. Перші бої Великої Вітчизняної війни на території області вибухнули 13 серпня 1941 року. У перші дні липня 1941 року місто Дніпропетровськ піддалось бомбардуванню. Почали надходити ешелони з пораненими, яким необхідна була кваліфікована медична допомога. dnepropetrovsk-medicine-becoming
 
На базі обласної лікарні імені Мечникова, клінік медичного інституту був організований евакогоспіталь №3582 (очолював І.М. Кучерявий), одночасно був розгорнутий госпіталь в приміщенні Будинку Союзу. Сюди із своїх домівок мешканці приносили необхідні меблі, білизну, інвентар. Сотні людей працювали нянями, санітарками, на кухні, повсякденним було донорство. З 25 серпня 1941 року до кінця жовтня 1941 року територія області і Дніпропетровськ була повністю окупована. dnepropetrovsk-medicine-becoming Медичні працівники області внесли свій неоціненний вклад у перемогу радянського народу. Їх називали солдатами невидимого фронту. Помилкові діагнози, завдяки яким людей рятували від вивезення в гітлерівське рабство, порятунок військовополонених під виглядом померлих, імітація наслідків травм і хірургічних операцій.
 
У Дніпропетровську, як і в багатьох окупованих містах, діяли патріотичні групи медичних працівників. Так, група працівників інфекційної лікарні, очолювана головним лікарем А.Ф.Хохулею та заступником головного лікаря Є.Г.Попковою, ризикуючи своїм життям, постійно рятували полонених, що перебували в лікарні. Їм вдалося звільнили більше 900 військовополонених, надали медичну допомогу понад 5000 важкохворим.  Патріотична група співробітників Дніпропетровської міжрайонної лікарні (сьогодні це обласна клінічна лікарня ім.Мечникова) діяла в підпіллі під керівництвом головного лікаря М.А.Бережного. Група звільнила з таборів близько 140 осіб військовополонених, 200 юнаків і дівчат були врятовані від фашистської каторги, одержавши фіктивні діагнози про невиліковні хронічні захворювання.  Молодий лікар А.Ф.Жукова-Церетелі, учасниця героїчного підпілля м.Новомосковськ, а пізніше - розвідниця Радянської Армії, яка разом з іншими розвідниками групи Березняка, відомого з фільму „Майор Вихор”, не допустила руйнування фашистами польського міста Кракова. Допомогу радянським військовополоненим і населенню надавали лікарі П’ятихатської лікарні, а також група медиків із села Вільні хутори, очолювана лікарем А.К.Крикендом. Активно діяли медичні працівники лікарні № 1 (селище Діївка) на чолі з лікарем М.А.Тихоновим. Вони входили до патріотичної групи, яка займалась друкуванням різних бланків, посвідчень, перепусток, довідок, якими медики забезпечували військовополонених, що втікали з таборів, та інших радянських громадян.
 
Самовіддано борючись за життя радянських людей, медичні працівники розплачувалися за це власним життям. У Широківському районі за допомогу військовополоненим були dnepropetrovsk-medicine-becomingрозстріляні лікар С.С. Желтоног і його дружина. У селі Губиниха була розгромлена й знищена лікарня разом із хворими, фашисти розстріляли і 75- річного фельдшера Андрія Козлевича. Багато лікарів Дніпропетровщини пройшли дорогами війни і в подальшому стали видатними керівниками лікувальних закладів, вченими.
 
Військовий лікар Стоянов Ф.Г., будучи на посаді начальника санітарного поїзда, у 1942 році вивів із зони бойових дій ешелон з сотнями поранених бійців і командирів dnepropetrovsk-medicine-becomingЧервоної Армії. За вчинений подвиг нагороджений орденом Червоної Зірки. Після демобілізації Стоянов в 1949-1952 роках працював завідувачем Нікопольського відділу охорони здоров’я.
 
Василенко В.М. – головний лікар обласного онкологічного диспансеру, народний лікар СРСР, не раз запалював бійців особистим прикладом; за визволення Кривого Рогу нагороджений орденом Червоного Прапора. Він пройшов пів Європи, визволяв Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію. У фашистському концтаборі Маутхаузен вивозив в’язнів і направляв їх в госпіталь.
 
Чухрієнко Дмитро Павлович, старший лікар 460-го стрілкового полку 100-й стрілкової дивізії 60-ї армії першого Українського фронту, старший лейтенант був на фронті з червня 1941 року, пройшов війну і був демобілізований у грудні 1945 року. Двічі ранений, нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни, медалями. Після війни він став Заслуженим діячем науки України, доктором медичних наук, професором, першим заступником Міністра охорони здоров’я ( 1950-1953 р.р.), ректором Дніпропетровського медичного інституту, завідуючим кафедрою госпітальної хірургії № 2.
 
Агафонов Володимир Миколайович, заслужений лікар України, з 1967 по 1983 р. очолював Дніпропетровський міський відділ охорони здоров'я, а з 1983 по 1998р. працював головним лікарем міської клінічної лікарні № 1 м.Дніпропетровськ. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеню, орденом Червоної зірки, 2 орденами Трудового Червоного прапору. Період окупації завдав величезної шкоди охороні здоров'я.
 
На початку 1942 року припинила свою роботу 1-а міська лікарня, закрилося 5 поліклінічних установ. Було знищено 64% поліклінік у містах і 70% у сільській місцевості, 70% санітарно-епідемічних станцій у містах і усі, які знаходились в сільській місцевості.
dnepropetrovsk-medicine-becoming
 
Територія Ігренської психіатричної лікарні була перетворена в концентраційний табір для радянського активу Дніпропетровщини. Відступаючи окупанти розграбували лікарню, спалили її, підірвали всі приміщення і санітарно-технічні спорудження. На початку війни у Дніпропетровську було 154 лікаря і 650 середніх медпрацівників, до 1943 року з них залишилося в живих 43 лікаря і 105 середніх медпрацівників.
 
Тяжкий санітарний стан, масові руйнування лікарень, дитячих закладів у поєднанні з злиденним станом населення сприяли зростанню інфекційних захворювань. Загальна смертність населення м. Дніпропетровська у 1942 році перевищувала удвоє рівень 1939 року. Визволення області почалось 8 вересня 1943 р. і 8-9 березня 1944 р. була остаточно звільнена від окупантів. Почалося відновлення лікувальних закладів.
 
На початку 1944 року в Дніпропетровськ повернувся із евакуації евакогоспіталь № 3582, на базі приміщення Будинку політпросвіти був розгорнутий нейрохірургічний госпіталь на 1000 ліжок, відкрито ряд інших госпітальних закладів. Станом на 1 жовтня 1944 року у місті функціонувало 10 лікарень на 1212 ліжок, кількість ліжок для хворих на туберкульоз зросла на 8,6%.

Читати "Розвиток охорони здоров'я 1945-1975 років"

Введена в експлуатацію Єдина регіональна оперативно-диспетчерська служба швидкої медичної допомоги, будівництво якої було розпочато у Дніпропетровську ще в  2012 році. Це дозволяє забезпечити 100% контроль над часом прибуття бригади швидкої допомоги на виклик до пацієнта. Крім того, в цьому році Дніпропетровщина отримала 90 нових «швидких», оснащених медичним обладнанням за європейським зразком.